Чергове актуальне запитання

Камради, чи ніхто найближчим часом не збирається на rRabit? Будь ласка, візьміть із собою, бо дуже треба

І додаткове запитання: якщо я зберуся самостійно, чи будуть бажаючі приєднатися? Дедлайн у мене 18 травня, приєднуватися можна з чим завгодно, але бажано приготуватися до тривалого очікування — фірма швидкістю не вирізняється.

PS: усьо, питання зняте — рятiвник знайшовся 8-)

@темы: технічне, посилання, повний БЖДець

---

Перша хвилина миру

Мабуть, уже всі бачили: з цього року маємо новий символ для вшанування жертв Другої світової — одночасно і мак, і слід від кулі.

Мені ініціатива подобається: по-перше, горезвісна стрічка зараз асоціюється з геть іншими речами; по-друге, мак — дуже давній український символ, пов'язаний із пам'яттю про загиблих (макові поля цвітут на місцях битв); по-третє — зверніть увагу на дати. Україна вступила у війну 1-го вересня 1939, і дуже правильно, що ми нарешті про це згадали.

Крім того, на сьогодні маємо ще одну новинку (ну, новинку для нас, усі інші учасники антигітлерівської коаліції відзначають її вже майже 70 років) — «першу хвилину миру». Як відомо, Акт про капітуляцію Германії було підписано 8 травня о 23:00, і саме в цей час у Європі та США запалюють свічки на знак вшанування загиблих. У Киеві навіть буде організований захід — у парку Слави, з 21:45 до 23:00. Про інші міста не знаю (і, чесно кажучи, не впевнена, що в світлі останніх подій навіть в Киеві варто кудись ходити), але запалити свічку у вікні ніхто не заважає :-)

@темы: на часі, знайшла десь в інтернеті, мальовидло

---

Межигір'я

У неділю їздили з Женєчкою та його другом до Межигір'я: ну як так, уже пів-Києва там погуляло, а ми вибратися не можемо — непорядок.

Враження... своєрідні. Щойно зайшли на територію: «Їба-а-ать...» — сказав Женєчка. І оце його «їба-а-ать» з певною періодичністю супроводжувало нас усю екскурсію. Власне, навряд чи знайдеться інше слово, яке б могло так точно й глибоко умістити весь спектр емоцій.

Далі буде трохи фоток, але не всі вони доброї якості, тому для привернення уваги — просто качечка (їх там, до речі, більше, ніж людей).

1. Перше, що впадає у вічі — людина була хвора. Схиблена на парканах. Нє, я розумію, що він боявся — на його місці теж боялася б — але добра половина тих парканів, якщо не більше, позбавлена жодної практичної чи естетичної функції, окрім головної — створювати ефект «неба в клітинку». От, наприклад, пейзаж на вході: ліворуч — знаменитий шестиметровий паркан з колючим дротом угорі. З ним все ясно, це для безпеки — претензій не маю. Але далі... ще один паркан! Чисто декоративний, з вензелями та фінтіфлюшками (на фото його трохи видно праворуч). Захисної функції він не має жодної, бо завдяки тим фінтіфлюшкам навіть мені, абсолютно неспортивній та фізично слабкій, на перелізання треба десь секунд двадцять. Можливо, паркан чисто для краси? А фігвам! Ззовні милуватися ним нікому, а зсередини його просто не видно — по всьому периметру височенна жива огорожа (на фотку не попала, але вона впритул до тих фінтіфлюшок висаджена). І це ще не все! Всередині маєтку кілька будинків, і кожен з них огорожений додатково, деякі навіть подвійним колом (паркан + жива огорожа). Навколо господарської частини — ще один паркан! Навколо вертолітного маданчика — сітка! Уздовж набережної — дріт під напругою! У стратегічних місцях розставити автоматників з вівчарками — і буде враження, що ти в «Алькатрасі» якомусь.

2. Що стосується дизайну... Можу лише процитувати Женєчку: «Їба-а-ать...» Якщо дивитися через об'єктив (бажано з не дуже широким кутом огляду), то наче й нічого. Без об'єктива — дика мішанина всього з усім, і ще трохи вензелів зверху. Наприклад, альпійська гірка (їх там повно): каміннячко художньо розкидане, ялівець росте, водичка дзюрчить, місток, знову ж таки, дерев'яний — краса та затишок. І тут же — бах! — якісь псевдоантичні напівголі німфи. Бронзові. Ну як здрастє, чесне слово.

Ідеш далі — «типу англійський» сад, кущі під лінійку, крони дерев по циркулю, через канал гранітний міст з колонами... Посеред каналу — дерев'яний будиночок для качок. І знову здрастє.

Біля знаменитої «Хонки» є такий собі «грецький куточок» — старовинні колони, які з Афін за шалені гроші привезли. Біля них явна імітація під настільки ж старовинні гранітні вази, у вазах — герань в пластмасових горщиках з «Епіцентру», 20 грн./шт. Я вже казала здрастє?

Рівнесенька набережна з шикарним асфальтом, уздовж неї ялівець висаджено, ліхтарі понатикано, бронзові лавочки стоять, благодать у повітрі розливається. Сідаєш на лавочку — прямо навпроти, серед дерев на схилі, туалет для персоналу. Дерев'яний, типу «сортир». Зелененький.

І так — абсолютно всюди. Гарні, продумані краєвиди, над якими — і це видно — працювала ціла команда з архітекторів, дизайнерів та садівників, перемішані з тиким трешем, угаром та содомією, що очі вилізають. І вензельочки зверху, багато вензельочків.

3. Не знаю, чому в мережі було стільки розмов про зоопарк в Межигір'ї — ніякого зоопарку там нема. Тварини є, при тому багато — але вибачайте, моя бабуся теж тримала корів і гусей, і ніхто це зоопарком не називав. Просто в «тричі живого та легітимного» більш екзотичні смаки були, от і вся різниця (смаки — в прямому сенсі слова, кулінарному). Ну, за винятком павичів — павичі для душі.

Що найбільше вразило — так це дрофи. Вони страшенно рідкісні (тих, що залишилися в природі, екологи по іменах давно знають), а в зоопарках приживаються погано — я за все життя жодної так і не бачила, хоча ще років 50 тому їх в Одеській області були цілі зграї. В Межигір'ї аж дві, і почуваються, судячи з усього, непогано. Правда, я чомусь думала, що вони більші — уявлялися мало не страусами :-)

4. Ну і наостанок — трохи Солі. Просто так.

@темы: паноптикум, мальовидло, повний БЖДець, мокрий ніс

---

Трохи з перших вуст

Життя доволі іронічне — в лютому я дуже правдоподібно брехала мамі, що сиджу в кафе, а за подіями на Грушевського стежу через стрім. В травні вона робить практично те саме, з поправкою на телевізор.

Учора дізналася, що тато ввечері 2-го травня був на Куликовому — щоправда, уже близько восьмої, коли нарешті доїхали пожежники. Відповідно, про те, хто що палив, згори чи знизу, сказати не може — на той час там уже палало рівномірно все. Щодо всього іншого:

1) кажуть, що з самого початку ментів на площі не було, але тоді, коли тато приїхав, вони вже з'явилися. Толку, правда, з того не було жодного, бо вони просто нічого не робили. Половина з цікавістю спостерігала за подіями, інші, з не такими міцними нервами, щосили відверталися;

2) найбільше метушилася Самооборона — це саме вони піднесли лаштунки сцени, щоб за їх допомогою витягати людей з 2-3-го поверхів;

3) в той самий час, коли самооборонці в компаніі пожежників лазили по стінах, когось там витягаючи, з даху на них досить ефективно жбурляли каміння та коктейлі Молотова. Мабуть, для підвищення ККД рятувальників;

4) що найбільше вразило — склад та настрої натовпу. Тобто не отих хлопців у касках, котрих повно на відео, а, так би мовити, глядачів:
• по-перше, в натовпі було дуже мало інтелігентних задротів в окулярах та дотепних студенток — основного складу Євромайдану, що збирався біля Дюка ще з грудня. Зате в асортименті були пергідрольні тьотки з Привозу та сумнівної зовнішності дядьки з робочими руками;
• по-друге, не сказати, щоб натовп був сильно патріотично налаштований. Він був налаштований суворо проти сепаратистів;
• по-третє, ступінь оцієї «налаштованості проти» мого батька конкретно шокувала. За його словами, врятованим з пожежі сильно пощастило, що вони потрапляли в руки самооборонців, котрі їх так-сяк захищали на шляху до «швидкої». Бо натовп був готовий розірвати на шматки голими руками. Лише одна картинка: з вікна другого поверху висовується тітка, кричить «Помогите!», до неї лізе хлопець в оранжевій касці — народ голосно скандує «Пусть тебя Путин спасает, сука!» Міліція з цікавістю спостерігає;

5) ключове питання для всіх, хто дивиться «Перший канал»: «Правого сектору» тато на бачив. Чи його там не було, чи був з іншого боку будівлі, чи тато просто не розпізнав без витатуйованої візитки Яроша на лобі (особисто я ставлю на третій варіант, але не наполягаю).

І три копійки від мами: наступного ранку, себто 3-го травня, йшла вона вулицею Чернишевського (це від Червоного хреста до Польової на Молдаванці, той ще райончик). На лавці сидять дві місцеві мадам років двадцяти, п'ють пиво (а шо такого, пиво о восьмій ранку? може, ви в такий час каву п'єте, чи шо?) та обговорюють поточну політичну ситуацію. Цитую: «Ненавижу русских тварей, убивать готова» — кінець цитати.

От така хуйня, малята. І це справді хуйня, бо вулиця Чернишевського — останнє місце в Одесі, де ще місяць тому можна було почути такі слова на адресу росіян.

PS: на об'єктивність не претендую, можливо, з інших ракурсів та на інших вулицях ситуація виглядає інакше. Переповідаю те, що вчора від мами почула.
PPS: думку мадам з Чернишевського не поділяю — ще маю ілюзорні надії, що якось воно вирулиться на мирний шлях. Але з пісні слів не викинеш.
PPPS: шанувальники ІТАР-ТАСС ідуть нахуй одразу, без фонтанування своєю дуже цінною думкою в коментах.

@темы: на часі

---

Про Одесу та моральні перемоги

Передбачаю чергову хвилю обурення від моєї писанини, але в мене сеанс самовиховання — учуся говорити те, що думаю, а не те, що комусь там подобається — тому все одночасно напишу.

Якщо зібрати в купу свідчення очевидців та учасників учорашніх подій, коментарі лоялістів й поспішну «аналітику» самопальних політологів, уся та купа акуратно поділиться на дві частини:
• «ми насправді білі й пухнасті, сепаратисти підпалили себе самі, а ми лише їх рятували — й узагалі, нічого такого не хотіли, бо ж усі ми люди, бла-бла-бла»;
• «так, ми страшні й жорстокі, так тим сепаратистам і треба, шкода, що мало їм дісталося».

Читати ще купу літер.

Якщо я скажу, що й те, й інше — форми психологічного захисту, це буде дуже банально? Але ОК, уже сказала.

Насправді вчора сталося те, чого жодного разу не траплялося на Майдані (й до чого, вочевидь, ніхто не був готовий) — уперше серед умовно «їхніх» жертв було більше, ніж серед умовно «наших». Значно більше. Ну справді, як би там не вийобувався Кисельов, четверо загиблих серед «мирних» беркутівців — якось замало для кровожерливих фашистів, котрі за ті чотири трупи заплатили сотнею своїх. Неправильна якась пропорція.

І виявилося, що ні «наші», ні «їхні» до такого повороту подій не готові.

З «їхніми» більш-менш ясно: дуже круто бути революціонером, знаючи, що тобі за твої переконання, а також за художню творчість з арматурою та вогнепалом наперевіс нічого не буде (зверніть увагу, я щиро вірю, що всі вони ідейні, і тому нічого не кажу про «продану батьківщину»). Але вчора раптово з'ясувалося, що буде, причому дуже боляче. Ще й не в якомусь там Донецьку, що його, як відомо, «на коліна не поставити». І навіть не в «культурній столиці» Харкові. А в Одесі. Про яку всі знають, що це місто торгашів, яким усе по барабану, крім гешефту.

Як бачите, не все, не по барабану, і навіть гешефт нахуй. І не дуже ясно, що з цим новим знанням робити.

З «нашими» все набагато складніше й серйозніше. Ми п'ять місяців жили й воювали, твердо вірячи у власну моральну вищість. Це тітушки б'ють беззбройних — ми рятуємо усіх, кому потрібна допомога, навіть поранених беркутівців. Це сепаратисти в Слов'янську катують заручників — ми навіть спійманих провокаторів віддаємо міліціонерам, хоч і знаємо, що ті їх відпустять за кілька хвилин. Це бандити трощать меблі в захоплених будівлях — ми ремонтуємо Український дім в той час, коли в сотні метрів від нього горять барикади. І так далі.

А вчора це хибне самовідчуття моральної вищості здиміло разом з одеським Будинком профспілок. Раптом з'ясувалося, що ми — теж можемо скоїти таке, від чого мороз поза шкірою. Раптом хвалькуваті пости у Фейсбучику про те, що у ворогів «буде земля горіти під ногами», виявилося пророчими — вона таки загорілася. Тільки не треба пасторальних дурниць про те, що «вони» насправді не вороги, а так: чи то ідейні опоненти, чи то «зазомбовані пропагандою» — ці всі умовляння добре діють, коли сидиш в м'якому кріслі перед монітором, в момент протистояння ситуація трохи інакшою виглядає.

І тепер неясно, що робити і як до цього всього ставитися. Сказати «так їм і треба»? Але ж люди загинули — причому, і це теж слід брати до уваги, загинули, не будучи внутрішньо готовими до такого повороту подій. Одна справа йти на барикади, знаючи, що можеш звідти не повернутися — і зовсім інша, якщо людина грається «у революцію», вірячи, що «нічого не буде».

Зробити з них мучеників і прибити пам'ятну дошку поруч з меморіалом Небесній сотні? Але вибачте, до тих тридцяти шести, що задихнулися в Будинку профспілок, були ще шестеро з вогнепальними ранами. Якого біса мученики з битами нападають на мітингарів? Звідки в них вогнепальна зброя? Чому їм покровительствує міліція?

Сказати «нічого не було, вони самі»? Але коктейлі Молотова таки були, це видно на відео. Так, вони не долітали до третього поверху, де був один з центрів пожежі — але все ж таки були, хоча розпалили, очевидно, лише вогонь внизу, біля центрального входу.

Насправді ми навряд чи можемо прямо зараз сформулювати якусь «правильну» реакцію на події — просто ще не знаємо й половини обставин. Але висновки мусимо робити уже. Наприклад, такі:
• ніхто, і ми в тому числі, не має права вважати себе морально вищим за супротивників;
• у «війну» не можна гратися — все стає надто серйозним саме тоді, коли цього не очікуєш;
• усвідомлювати, що можеш стати жертвою — легше, ніж усвідомлювати, що можеш стати катом;
• бувають ситуації, з яких немає «кращого» виходу, вибирати можна лише між однаково поганими. Альтернативою тому, що сталося вчора в Одесі, могло бути лише повторення того, що сталося не так давно в Харкові — нагадаю, там теж були трупи, лише з іншого боку. Хріновий вибір.

Що ж до мене, то я б у першу чергу хотіла знати відповіді на кілька питань:
• чому так довго їхали пожежники?
• хто підпалив ліве крило на третьому поверсі?
• навіщо керівник антимайдану заганяв своїх послідовників всередину Профспілок, але сам туди не пішов?
• чи справді серед загиблих є громадяни Придністров'я та іншого «Руцькаго міра»? мешканці Криму, Донецька тощо? Якщо так, ситуація сильно міняється;
• скільки ще має бути трупів, щоб уся та наволоч, від Ківалова-Підрахуя до обох Кваснюків та Каурова, сіла довічно?

Ну і наостанок, для підвищення градуса ненависті: якщо ви співчуваєте тим, хто загинув учора так само старанно, як переконували всіх навкруги, що Небесна сотня «сама мала знати, чим закінчуються революції» — це не милосердя, це фарисейство.

PS: забула написати, та й не в тему воно основному тексту. Вчора, дивлячись стрім, не могла від себе відігнати думку: це вже мало статися, але два місяці тому. Десь у перших числах лютого в Українському домі забарикадувалися ВВшники, і цілком випадково в натовпі знайшлися люди з Молотовими, і ще більш випадково весь хол усередині був забитий легкими пластиковими панелями для виставкових стендів — і горять добре, і димлять чудово. А як випадково-превипадково у той же вечір Кисельов старанно розповідав про Хатинь...

Тоді Парубій розрулив — до третьої години ночі розрулював, бо керівники ВВшників ніяк не хотіли їм команду на вихід давати. Мабуть, чекали, в кого першого нерви здадуть.

Учора свого Парубія в Одесі не знайшлося...

@темы: на часі, у мене є думка, і я її думаю

---

Одеса охуєнна, «Україна понад усе» на Куликовому полі — не думала, що колись таке побачу. Тим більше, у нас від Банкової до Грушевського пройшло два місяці мирного спротиву — це дало час морально підготуватися до того, що сталося потім. Одесити крутіші, вони дорослішають в експрес-режимі.

Але до Небесної сотні доєдналося ще четверо бійців. Вічна пам'ять.

Якщо треба конкретна допомога (гроші, ліки, амуніція, зв'язок з оргструктурою Євромайдану — коротше, що завгодно) — пишіть, будемо організовувати.

PS: хто не знав, Одеса першою отримала звання міста-героя під час 2-ї Світової. По-моєму, цілком очевидно, чому.

@темы: терміново, на часі, про це напишуть у підручниках

---

Змінимо тему

Питання перше: ніхто найближчим часом на Іпл не збирається? Або, може, невідправлене замовлення висить, до якого можна дещо додати? Якщо раптом так — візьміть мене із собою, будь ласка

Питання друге: якщо я найближчим часом зберуся на Іпл самостійно, чи будуть бажаючі приєднатися? Можна з будь-чим, включаючи ляльок.

Нарешті вийшли з солд ауту туфлі, за якими я півроку ганяюся, але збирати велику колективку не маю бажання =( Хотілося б меншими зусиллями обійтися.

@темы: технічне, ляльковий будиночок, повний БЖДець

---

Про Донецьк і не тільки

Власне, не знаю, що взагалі про це можна говорити — і чи потрібно говорити? По-моєму, всю суть подій, котрі відбуваються на Сході останніми місяцями, можна передати однією фоткою з учорашнього мітингу. Ось цією:

Ті, в кого язик повертається порівнювати цей «народний рух» з Євромайданом, або клінічні ідіоти, або кінчені негідники. До речі, якщо ви прийняли останнє речення на свій рахунок — вам не здалося, воно дійсно стосується саме вас. Включайте залишки того, що у вас у голові, й учіться не світитися в статистиці.

Щоб не повторювати те, що до мене вже написали розумні люди, просто процитую один допис із ЖЖ: автор frankensstein, оригінал тут.

Спасибо за урок

Не буду лишний раз описывать то, что сегодня происходило в Донецке — это можно увидеть на роликах и фотографиях и в новостях. Скажу лишь одно — после последних событий я поверил, что Россия действительно всегда хотела уничтожить украинскую нацию, как утверждают украинские националисты.

Каюсь, прежде я сомневался в этом. Я не считал Голодомор геноцидом украинцев, хотя и понимал, почему Ющенко напирает именно на такой версии. Я всегда занимал более умеренную позицию по отношению к России, чем украинские националисты. Но теперь — спасибо за урок — я понял, что ошибался.

После того, что я увидел в эти несколько дней, я больше не сомневаюсь, что Россия всегда хотела нас уничтожить. Морила голодом, истребляла, ассимилировала совершенно осознанно — именно за украинское происхождение. Теперь у меня нет в этом никаких сомнений, потому что я своими глазами видел, как пытались убить за украинские флаги в Украине. Теперь я понял, как это происходило раньше — в 30-х, 40-х, 50-х годах в СССР. Раньше не мог себе в полной мере этого представить, а теперь увидел сам, и своим глазам я верю.

Теперь я знаю, что в советской истории нет ни слова правды про бандеровцев. Я понимаю, как из них вылепили монстров, как их оболгали, потому что живой пример у меня перед глазами. Я вижу, как Россия врет сейчас, и я понимаю, что она так врала всегда. Что все, что написано про Украину в российских книгах, снято в российских фильмах — ложь и клевета. Если уж они умудряются так врать в век интернета, когда вся информация есть в сети, то, что уж говорить про 30-40-е годы. ИТАР-ТАСС написали, что в Донецке украинские националисты напали на антифашистскую демонстрацию.

Во всей украинской демонстрации сегодня в Донецке не было ни одного человека, который бы говорил на украинском языке. Не было никаких других знамен, кроме национальных, украинских. Это были не столкновения на почве «фашист-антифашист», даже в том извращенном понимании, которое вкладывает в это противостояние РФ. Это было избиение украинцев русскими нацистами за то, что они украинцы. Этническая чистка.

@темы: посилання, на часі, про це напишуть у підручниках, знайшла десь в інтернеті, мальовидло

---

Ще трохи Маґди (і Каспара, само собою)

@темы: мальовидло, повний БЖДець

---

Якщо пiдписатися на твiтер ООН, можна дiзнатися про неймовiрнi речi. Наприклад, що Росiя призначила себе альтернативою Радбезу. Наприклад, що сьогоднi — Мiжнародний день пiнгвiнiв. Шикарне свято, я вважаю 8-)

@темы: мальовидло, очевидне та неймовірне, знайшла десь в iнтернетi, мокрий нiс

---

Бувають моменти, коли я усвідомлюю, наскільки насправді відстала від життя

Скажіть, а чиї світлі лики зараз мають бути на стіні в кожної порядної панянки п'ятнадцяти років? У наші часи (кошмар, як страшно звучить!) «маст хев» були «Мумій Троль» та Леонардо ді Капріо, потім пам'ятаю пошесть імені братів Каулітців, Роми Звєря та Орландо Блума, а що в тренді сьогодні?

Маю тепер цілу полицю для Солі, Даноша та Маґди — і не можу придумати, чим її декорувати, капець!

Ось такий, наприклад, висів у мене. І ще постер «Титаніка» — але він, мабуть, у всіх висів.

@темы: теревені, знайшла десь в інтернеті, мальовидло, повний БЖДець

---

Соля та Маґда (і Каспар)

@темы: ляльковий будиночок, мальовидло, повний БЖДець

---

А-а-а, ви не повірите — VOLKS тепер буде приймати PayPal! Може, років через п'ятнадцять вони ще й за кордон надумають посилки выдправляти?
У будь-якому разі, це добра новина, бо раніше на підтвердження неамериканської карти треба було вбити три години часу й кілометр нервів.

@темы: знайшла десь в інтернеті, повний БЖДець

---

Кролик!

Вибачте, я не можу не поділитися із Всесвітом — це кролик.
Вірніше, КРОЛИК — шкода, на фотках не видно, але довжина цього милого створіннячка приблизно метр (якщо без хвоста)))
І кожне вухо розміром з дві мої долоні.

На жаль, вони не довіряють незнайомим варварам з телефонами, тому після тривалих умовлянь і танців з бубнами (в ролі бубна виступали по черзі: редька, морква, соняшникове насіння, пшениця, огірок) фотографуватися погодилася лише одна безіменна дівчинка =(

PS: я в курсі, що в кроликів носи сухі, це просто тег такий — для всіх тваринок та пташинок разом.

@темы: мальовидло, мокрий ніс

---

Привіт :-)

Шість днів без інтернету — дивовижні, давно забуті відчуття Виявляється, якщо відключити дайрік, ЖЖ, твітер, фейсбучик і все інше, окрім скайпу та пошти (а на телефоні більше нічого толком не працює), то за неповний тиждень можна встигнути:

• отримати нову ляльку — знайомтесь, Маґда Мамутова (або ж Magda Mamutowa), дівчинка-ромашка і взагалі принцеса. Не повірите — у мене навіть є фотка! В кращих традиціях жанру: знято похапцем, у темряві та ще й на мобілку, перука позичена в Солі, очі випадкові, зате сукня й заєць цілком автентичні. Зайця, до речі, звуть Каспар;

• з'їздити в Одесу — цього року Великдень співпав з дідовим ювілеєм, два в одному практично;

• поспілкуватися з цілим виводком далеких родичів. Оскільки мої далекі родичі розподіляються на дві групи: «я їх не знаю» та «я їх знати не хочу» — спектр емоцій можете собі уявити;

• у зв'язку з попереднім пунктом — треба ж було кудись вшитися з дому — відкрити для себе два нові ресторанчики з категорії «маст візит» (в принципі, ніфіга вони не нові, це просто ми з Женєчкою там ще жодного разу не були). «Дача» (Французький бульвар, 85) — ціни немилосердні навіть за київськими мірками, але воно того варте на 146%. «Трубадур» (Жуковського, 13) — кажуть, там варять класне пиво, але ми на нього не попали (сезон 5-го травня починається); зате у них в туалеті — а-а-а, ваня, я ваша навєкі — крем для рук. Ви будете сміятися, та я фанат таких ось дрібничок — вони показують, що люди не просто бабло зашибають, а справді люблять те, чим займаються;

• цей пункт цілком можна було б пропустити, але не буду, бо він присвячується Женєчці: у мене нова рожевінька сумка, замшева та прекрасна

• виконати дочірній обов'язок та побувати на дачі. У програмі: шашлики, спілкування з далекими родичами (переважно з категорії «я їх не знаю» — хоч познайомилися), стрес, драма, кролики;

• влаштувати романтичну вечерю на нудистському пляжі (ні, сезон ще не розпочався, тож все було цивільно). У меню: пиво, креветки, хвилі, зіркове небо, жорстока застуда;

• відповідно, три дні провалятися в ліжку й забити болт на роботу (ну й фіг з нею, не можу вже дочекатися звільнення);

• знайти й замовити вітрину для БЖДшечок та ортопедичний матрас;

• придумати п'ять варіантів перестановки меблів (враховуючи, що в нас маленька однокімнатна квартира — це справжній тетріс, можете мені повірити))). Утілити, правда, ще не встигли — присвятимо цьому суботу;

• остаточно знудитися від неробства й вийти нарешті на роботу.

А це, власне, Маґда (VOLKS DWC#01 на дівчачому тілі SD10) та Каспар (заєць, просто заєць).

@темы: особисте, теревені, ляльковий будиночок, мальовидло, повний БЖДець

---

Ода молодості

Насправді те, що відбувається останні чотири з гаком місяці, доводить: можемо сподіватися лише на молодих.
Забудьте про те, що нам десятиріччями бурмотіли сиві й розумні — усі оті нісенітниці про втрачене покоління, про «ми такими не були», про дурних дітисьок з ґаджетами. Ці «дурні дитиська» — наша найбільша й водночас остання надія.

Саме вони, хлопці з іграшковими щитами, стояли проти дорослих садистів зі справжніми автоматами.
І поки їх ровесники, курсанти Севастопольського училища, плакали, знімаючи український прапор, годовані підполковники продавали присягу за кращий пайок.
«Досвідчена лікарка» з Харкова, що добиває пораненого ногами — оце альтернатива дівчатам, котрі, ніколи слова не чувши з клятви Гіппократа, виносили поранених з-під снайперського обстрілу.
Учора без жодного опору здали зброю не «дурні дитиська» — це зробили контрактники-професіонали, еліта нашого війська. Дітиська натомість дали перший бій зграї люмпенів з коричневими стрічками в Маріуполі — і перемогли. Так-так, Національна гвардія — це колишні внутрішні війська, там служать призовники, котрим по 18-20 років. На щастя, в них були не лише дерев'яні щити...

Цой свого часу таки мав рацію.
Шкода, що мені надто багато років.

@темы: теревені, на часі, у мене є думка, і я її думаю

---

Бля!

Вибачте, всі інші слова безсилі. Це LUTS, 20 баксів, без блашу (опція прикручена, але варіант «з блашем» в ній поки що відсутній — може, потім додадуть).

@темы: посилання, знайшла десь в інтернеті, мальовидло, повний БЖДець

---

Волксоняшечки

VOLKS на 31-й долпі буде продавати маленькі версії великих БЖД: Рінон, Канату та Єлену. Само собою, малюки лімітні — власне, Yo-SD іншими не бувають, а шкода =( Фотки честно стирені з офіційного волксівського твітеру.

І ще у них 1-го травня нарешті відкривається оновлений сайт, і з цього приводу для білих людей навіть буде лотерея. Нам, як завжди, можна не перейматися. Подробиці на картинці під катом (картинка честно стирена з офіційної розсилки).

Читати та заздрити білим людям

@темы: знайшла десь в інтернеті, ляльковий будиночок, мальовидло, повний БЖДець

---

Поточне

1. «Собаче серце» — сезон добігає кінця
З непідробним інтересом стежу через Твіттер за пригодами Царьова — шкода, безпосередньо взяти участь у нічних подіях не вийшло, у нас вчора відключили світло: інтернет здох, телефони сіли, повна інформаційна блокада, тьху. Про новини лише вранці дізналася. Сподіваюся, Генпрокуратура його таки візьме за яйця — зрештою, це буде прояв гуманізму: краще сидіти в СІЗО, ніж лежати в іншому місці. На свої 15 років ця свинота вже нагадила.
UPD: Генпрокуратура таки відкриває провадження, подробиці будуть на прес-конференції о 17:00. Шкода, що та паскуда має недоторканність, зняти яку на так уже й просто...

2. «Ах, боже мой! Что станет говорить княгиня Марья Алексевна!»
Уже втомилася читати в ЖЖ та Фейсбучику істеричні зойки на тему «Усьо пропало! Що тепер скаже російське ТіВі про сафарі на Царьова, покришки під Радою, розстріл «зелених чоловічків» на Донбасі, <підставити будь-яку подію на ваш смак>?!» Господи, та невже в Україні ще лишилися люди, котрі не розуміють, що російське ТіВі усе одно знайде, яку мерзоту сказати, навіть якщо ми колективно сядемо в позу відмінниці-першокласниці й ручки складемо? А не знайде, так вигадає, теж мені проблема. Забудьте вже про те ТіВі, своїми справами займайтеся — більше толку буде.
PS, спеціально для фанатів Кісельова&Ко: Раду не штурмували, дві покришки спалили в якості символічного жесту, Царьова від натовпу з яйцями та зеленкою врятували хлопці з «Правого сектору», за що він сам їм подякував. Анархії знову не вийшло, пічалька.

3. Усьо пропало, дубль два. «Куди кінь з копитом, туди й рак з клешнею!»
Знову ж таки, в ЖЖ та Фейсбучику уже добу триває колективна істерика на тему «Як це, Парубій — командувач антитерористичною операцією?! Та що він про себе думає!» Не знаю, як цим зайчикам натякнути, що «командувач операцією» не означає з шашкою на коні попереду війська. Це, блін, означає, що він бере на себе відповідальність за результат (не факт, що позитивний) та жертви в процесі досягнення результату (стовідсотковий факт, що будуть). Власне, Парубію вистачило духу і совісті на те, чого ми не дочекалися ані від Януковоща, ані від усіх отих Пшонок-Захарченків: спецоперація відбулася, «небесну сотню» поховали, кілька тисяч дотепер в лікарнях по всьому світу, але відповідати за це ніхто не збирається. Я не я, і хата не моя. Наказ ніхто не віддавав, «Беркут» сам, «Альфа» сама, снайпери теж самі. Так що геть істерику, а Парубію респект та янгола за плечем.

4. І ще дуже по темі 8-)
Потребую лінгвістичної консультації: як утворити польське прізвище, аналогічне нашому «Мамонтова» (жіноча форма)? Mamutowa, правда ж? У мене нарешті з'явиться перша лялька з прізвищем 8-)

@темы: теревені, паноптикум, на часі, повний БЖДець

---

Офіційна заява «Правого сектору»

Песах кашер вэ самэах!

Для тих, хто не в курсі: Борислав Береза — офіційний речник «Правого сектору». Страшний нацист та антисеміт, само собою. І русофоб до купи — зверніть увагу, якою мовою написане його звернення.

@темы: святкове, на часі, знайшла десь в інтернеті, мальовидло, очевидне та неймовірне, це Україна, дітки