Млини Господні мелють поволі, але дуже ретельно
Знаєте, у нас тут, мабуть, щось таке в повітрі є, якийсь особливий «неінертний газ».
Оці хлопці, що на відео, точно не пітримували Майдан. І, мабуть, не дуже люблять «бандерівців». Вони трохи плутають куплети гімну, поруч із жовто-блакитним несуть червоний прапор, розмовляють російською — і я аж ніяк не здивуюся, якщо половина з них взагалі етнічні росіяни.
Але вони йдуть з голими руками проти автоматників — так само, як інші наші хлопці стояли під кулями з дерев'яними щитами — бо це їхня земля, і йти за неї — не страшно.
Це аеродром Бельбек під Севастополем. Оплот українських націоналістів, ага.
Оці хлопці, що на відео, точно не пітримували Майдан. І, мабуть, не дуже люблять «бандерівців». Вони трохи плутають куплети гімну, поруч із жовто-блакитним несуть червоний прапор, розмовляють російською — і я аж ніяк не здивуюся, якщо половина з них взагалі етнічні росіяни.
Але вони йдуть з голими руками проти автоматників — так само, як інші наші хлопці стояли під кулями з дерев'яними щитами — бо це їхня земля, і йти за неї — не страшно.
Це аеродром Бельбек під Севастополем. Оплот українських націоналістів, ага.
В мене це теж віикликає повагу і гордість. Не одна військова частіна не зрадила!І я дуже рада, що "Гетьман Сагайдачний" теж десь поруч.
А червоний прапор - то прапор частіни. З яким, можливо якась частина воювала під час Великої Вітчізняної. Іх залишають, не зміюють, ними пишаються і бережуть, і достають в особливі моменти!
Але наші військові круті :-) Причому на самому початку в мене було неприємне передчуття з цього приводу, і я шалено радію, що воно не справдилося. Річ в тому, що в Одесі колись була артилерійське училище, яке потім переробили в академію (сухопутних військ), а в 2004, після приходу до влади Ющенка, розформували й перенесли у Львів. Звичайно, з цього приводу було багато незадоволення, обурення й усього такого. А мій дядько — підполковник, на той час співробітник Одеського штабу округу — теж закінчував училище, але розформування підтримав, сказавши, що це давно вже треба було зробити, бо там виховують патріотів зовсім не України, а «іншої держави». І коли оте все в Криму почалося, я згадала дядькові слова й трохи занервувала — це ж навіть не Одеса, це Севастополь... І страшенно щаслива, що помилилася — наші військові зараз поводяться нереально круто! І коли це все закінчиться, я думаю, ті, хто служив в армії, будуть користуватися неабияким авторитетом.
Editka, блін, не подумала 8-) Точно ж скажуть, що наркотична речовина в повітрі.
Я була колись на «Гетьмані Сагайдачному» — в 90-х в Одесі проходили спільні навчання України з НАТО, «Сі Бриз» називалися, і після їх закінчення пускали всіх бажаючих на екскурсію палубою. Тоді мі ходили дивитися на наші два кораблі (на жаль, не пам'ятаю, яку другий називався), румунський та американскький (до речі, це був «маленький авіаносець» — без злітної смуги, бо замість літаків на ньому були гелікоптери). Порівняно з американцем наш «Сагайдачний» такий маленький... Але порівняно з румуном — досить великий 8-)
На жаль, є багато людей, що радіють цій "самообороне" та хочуть буди під Росією.
Sana_Duka, На жаль, є багато людей, що радіють цій "самообороне" та хочуть буди під Росією.
Вони не розуміть, що це квиток в один кінець(
Devona_Shade, скоріше за все, це взагалі не квиток — згадайте, наприклад, Південну Осетію, Абхазію чи Придністров'я, в якому вже двадцять років чекають, коли ж нарешті Москва візьме їх під крильце.
Якось зненацька виявилося, що в нас нема нормальної медицини, але є лікарі від Бога; немає армії, але є солдати; дуже мало націоналістів, зате кожен перший — патріот; і після багатьох «втрачених поколінь» нарешті з'явилося покоління, яке знайшло себе — заплативши за це доброю половиною Небесної сотні. Наші татари діють спільно з «Правим сектором», а одеські євреї, йдучи повз Мусульманский культурний центр, кричать «Аллах акбар». А ще у нас є Сергій Жадан, який, здається, має добрі шанси заперечити ним самим сформульовану максиму: «Проблема української літератури в тому, що біографії її творців набагато цікавіші за їхні твори», — у Жадана з творами все ОК, а після харківських подій і біография стала значно цікавішою :-)
Головне — якось виборсатися з ведмежих обіймів «старшого брата», за можливістю проливши якнайменше крові — і все у нас буде добре.
"Жидобандерівці" - прикмета часу