Котики

[meeuw]

Еще кусочек старья. Писалось точно больше трех лет назад: тогда еще одесские уличные художники собирались в Городском саду, а не на Соборной площади, и легендарного кота Ваську еще не успели забыть. Сначала это должен был быть кусочек большого рассказа, потом рассказ "ушел" в совсем другую сторону, а отрывок остался. Жалко его.

"Оригинал" писался по-украински, но если что — русский перевод под катом.

Двоє гуляють вулицями міста, якому ніколи не буває сумно, і навколо буяє весна, хоча жовте листя повільно злітає з дерев, а на асфальті блищать маленькі дзеркальця калюж. Як і щороку, вітер знову оселився в шаховій дошці вулиць — поки що незлий і обережно-лагідний, наче кошеня. Замість свистіти у підворіттях, шарпати перехожих за одяг й заганяти їх до будинків, він бавиться із золотаво-червоним листям, зриваючи його здерев і кружляючи в шаленім танці. Він приносить запах водоростей, викинутих штормом на берег. І запах солі, невловимо схожий на запах сліз.
Довгий шарф, кілька разів обмотаний навколо шії. Ментолова цигарка в аристокритично-тонких пальцях — запах пристрасті й небезпеки.
— Чому ж ти не стала художником?
У відповідь — мовчання. Й мерехтіння образів перед очима.
Шкільні зошиті, помережані химерними візерунками. Скляночки з різнокольоровою тушшю — наче казкові кришталеві фіали. Малюнки на стінах. Розписані старі джинси. Ціле життя — як барвистий сон, намальований чарівним олівцем.
— Дідусь не міг собі уявити, щоб його єдина онука мала освіту у вигляді училища. І до того ж — художник… У цьому є щось таке… майже непристойне. Як уголос сказати, що в тебе шизофренія. Краще бути юристом — як всі.
— Угу. Краще бути поганим — ні, не поганим, а ще гіршим — юристом, ніж хорошим художником.
— Теж угу.
— Не дражнися! — дивовижне поєднання ніжності й сарказму.
— Навіть і не думаю. Просто хто тобі сказав, що з мене вийшов би пристойний художник?
— Ніхто. Просто я це бачу. Якби тобі сяк-так пояснили, чим пленер відрізняється від пленума…
— Дуже смішно. Ха-ха! — відчайдушна спроба приховати відчай. Знущайся зі своєї мрії — поки з неї не познущалися інші!
— Не перебивай. Так от, якби тобі це пояснили, то з тебе вийшов би чудовий…
— …персонаж для нашого Міського саду. Знаєш, із тих, що сидять на лавочках і медитують в очікуванні, поки хтось зацікавиться їхніми… цими… котиками.
— А чому саме котиками?! — здивовані домики брів.
— Звідки мені знати? — байдуже знизування плечима. — А ти хіба не помічав? Чомусь майже на кожній картині — котики. Як правило, руді. Ну, ще іноді чорні.
— Не помічав. Може, це таємна змова?
— Ага. Котики проти мистецтва вулиць.
— І головний змовник — кіт Вася. Той, що сидів на дереві й ніколи не спускався вниз…
— Пф-ф…
Ледь-ледь стримуваний сміх — і веселі іскорки в очах.
Двоє гуляють вулицями міста, якому ніколи не буває сумно, — і весна буяє посеред жовтня...

Обещанный перевод на русский.

Двое гуляют по улицам города, которому никогда не бывает грустно, и вокруг цветет весна, хотя желтые листья медленно опадают с деревьев, а на асфальте блестят маленькие зеркальца луж. Как и каждый год, ветер снова поселился в шахматной доске улиц — пока еще незлой и осторожно-ласковый, как котенок. Вместо того, чтобы свистеть в подворотнях, дергать прохожих за одежду и гнать их по домам, он играет с золотисто-красными листьями, обрывая их с деревьев и кружа в бешеном танце. Он приносит запах водорослей, выброшенных штормом не берег. И запах соли, неуловимо похожий на запах слёз.
Длинный шарф, несколько раз обмотанный вокруг шеи. Ментоловая сигарета в аристократически-тонких пальцах — запах страсти и опасности.
— Почему же ты не стала художником?
В ответ молчание. И мелькание образов перед глазами.
Школьные тетрадки, испещренные прихотливыми узорами. Пузырьки разноцветной туши — словно сказочные хрустальные фиалы. Рисунки на стенах. Расписанные старые джинсы. Целая жизнь — как красочный сон, нарисованный волшебным карандашом.
— Дедушка не мог представить, чтобы его единственная внучка имела образование в виде училища. И к тому же — художник... В этом есть нечто... почти непристойное. Словно публично признаться, что у тебя шизофрения. Лучше быть юристом – как все.
— Ага. Лучше быть плохим — нет, не плохим, а еще худшим — юристом, чем хорошим художником.
— Тоже ага.
— Не дразнись! — странное сочетание нежности и сарказма.
— Даже и не думаю. Просто кто тебе сказал, что из меня вышел бы приличный художник?
— Никто. Просто я это вижу. Если бы тебе хоть немного объяснили, чем пленэр отличается от пленума...
— Очень смешно. Ха-ха! — отчаянная попытка скрыть отчаяние. Смейся над своей мечтой, пока над ней не посмеялись другие!
— Не перебивай. Так вот, если бы тебе это объяснили, из тебя бы вышел прекрасный...
— …персонаж для нашего Городского сада. Знаешь, из тех, которые сидят на скамейках и медитируют в ожидании, пока кто-то заинтересуется их... этими... котиками.
— А почему именно котиками?! — удивленные домики бровей.
— Откуда мне знать? – равнодушное пожатие плеч. — А ты разве не замечал? Почему-то почти на каждой картине — котики. Как правило, рыжие. Ну, еще иногда черные.
— Не замечал. Может, это тайный заговор?
— Ага. Котики против искусства улиц.
— И главный заговорщик — кот Вася. Тот, который сидел на дереве и никогда не спускался вниз...
— Пф-ф…
Едва-едва сдерживаемый смех — и веселые искорки в глазах.
Двое гуляют по улицам города, которому никогда не бывает грустно, — и весна цветет посреди октября.

Не в виде иллюстраций, а просто так — в тему пришлись: чудесные кошки чудесного художника Чарльза Высоцки. Они прекрасны, не правда ли?