Життя доволі іронічне — в лютому я дуже правдоподібно брехала мамі, що сиджу в кафе, а за подіями на Грушевського стежу через стрім. В травні вона робить практично те саме, з поправкою на телевізор.

Учора дізналася, що тато ввечері 2-го травня був на Куликовому — щоправда, уже близько восьмої, коли нарешті доїхали пожежники. Відповідно, про те, хто що палив, згори чи знизу, сказати не може — на той час там уже палало рівномірно все. Щодо всього іншого:

1) кажуть, що з самого початку ментів на площі не було, але тоді, коли тато приїхав, вони вже з'явилися. Толку, правда, з того не було жодного, бо вони просто нічого не робили. Половина з цікавістю спостерігала за подіями, інші, з не такими міцними нервами, щосили відверталися;

2) найбільше метушилася Самооборона — це саме вони піднесли лаштунки сцени, щоб за їх допомогою витягати людей з 2-3-го поверхів;

3) в той самий час, коли самооборонці в компаніі пожежників лазили по стінах, когось там витягаючи, з даху на них досить ефективно жбурляли каміння та коктейлі Молотова. Мабуть, для підвищення ККД рятувальників;

4) що найбільше вразило — склад та настрої натовпу. Тобто не отих хлопців у касках, котрих повно на відео, а, так би мовити, глядачів:
• по-перше, в натовпі було дуже мало інтелігентних задротів в окулярах та дотепних студенток — основного складу Євромайдану, що збирався біля Дюка ще з грудня. Зате в асортименті були пергідрольні тьотки з Привозу та сумнівної зовнішності дядьки з робочими руками;
• по-друге, не сказати, щоб натовп був сильно патріотично налаштований. Він був налаштований суворо проти сепаратистів;
• по-третє, ступінь оцієї «налаштованості проти» мого батька конкретно шокувала. За його словами, врятованим з пожежі сильно пощастило, що вони потрапляли в руки самооборонців, котрі їх так-сяк захищали на шляху до «швидкої». Бо натовп був готовий розірвати на шматки голими руками. Лише одна картинка: з вікна другого поверху висовується тітка, кричить «Помогите!», до неї лізе хлопець в оранжевій касці — народ голосно скандує «Пусть тебя Путин спасает, сука!» Міліція з цікавістю спостерігає;

5) ключове питання для всіх, хто дивиться «Перший канал»: «Правого сектору» тато на бачив. Чи його там не було, чи був з іншого боку будівлі, чи тато просто не розпізнав без витатуйованої візитки Яроша на лобі (особисто я ставлю на третій варіант, але не наполягаю).

І три копійки від мами: наступного ранку, себто 3-го травня, йшла вона вулицею Чернишевського (це від Червоного хреста до Польової на Молдаванці, той ще райончик). На лавці сидять дві місцеві мадам років двадцяти, п'ють пиво (а шо такого, пиво о восьмій ранку? може, ви в такий час каву п'єте, чи шо?) та обговорюють поточну політичну ситуацію. Цитую: «Ненавижу русских тварей, убивать готова» — кінець цитати.

От така хуйня, малята. І це справді хуйня, бо вулиця Чернишевського — останнє місце в Одесі, де ще місяць тому можна було почути такі слова на адресу росіян.

PS: на об'єктивність не претендую, можливо, з інших ракурсів та на інших вулицях ситуація виглядає інакше. Переповідаю те, що вчора від мами почула.
PPS: думку мадам з Чернишевського не поділяю — ще маю ілюзорні надії, що якось воно вирулиться на мирний шлях. Але з пісні слів не викинеш.
PPPS: шанувальники ІТАР-ТАСС ідуть нахуй одразу, без фонтанування своєю дуже цінною думкою в коментах.