Мои дорогие русские друзья!
Искренне вас поздравляю: безусловно, русскому языку в Крыму больше ничего не угрожает. Также поздравляю с тем, что с сегодняшнего дня россиянам можно не бояться фашистcкой угрозы — примерно по тем же причинам, по которым ее не боялись немцы в сентябре 1939.
Да, я все понимаю: лично вы — не такие, вы против, вы бы никогда. Но выбрали его — вы. Трижды.
Расплачиваться за ваш выбор, видимо, придется нам.
Что ж. Не в первый раз. Прорвемся.
Ни в коем случае никого не прогоняю, но больше в этом блоге ни одного слова на русском не напишу. Понимаю, смешно и наивно, но сегодня это единственное, что я могу сделать.
Кого обидела — простите.
Любі українці!
Розумію, що в нашій ситуації будь-які слова зайві. Але, гадаю, доречно буде прислухатися до безіменної старої єврейки, що пережила німецькі концтабори — як не страшно, але її досвід не такий вже й далекий від нас сьогоднішніх: «Все просто. Все дуже просто. Просто якщо хтось коли-небудь буде говорити, що хоче вас вбити — повірте йому. Не шукайте пояснень, чому насправді він має на увазі зовсім інше, не розказуйте одне одному, що це просто якась політика та інші ігри. Просто повірте. А далі: можете — бийтеся, не можете — тікайте. Але головне — повірте. Одразу...»
...З вікна моєї кухні видно Бабин Яр. Там дуже багато тих, хто повірив надто пізно.
Бережіть себе.